Концептуальна модель схильності до спотворення інформації особами юнацького віку

Концептуальна модель схильності до спотворення інформації особами юнацького віку

УДК 159.9:316.45

          П12

Басюк О.В.

Концептуальна модель схильності до спотворення інформації особами юнацького віку

 

У статті наведено характеристику явища спотворення інформації в процесі спілкування як засобу здобуття соціального схвалення; виведено концептуальну модель схильності до спотворення інформації в юнацькому віці.

Ключові слова: спотворення інформації, мотивація схвалення, соціально-бажана поведінка, юнацький вік.

 

В статье приведена характеристика явления искажения информации в процессе общения как средства получения социального одобрения; выведено концептуальную модель склонности к искажению информации в юношеском возрасте.

Ключевые слова: искажение информации, мотивация одобрения, социально-желательное поведение, юношеский возраст.

The article describes the phenomenon of distortion of information in the process of communication as a means of obtaining social approval; the conceptual model of the tendency to distort information in the youth is derived.

 Key words: distortion of information, motivation of approval, socially desirable behavior, youth age.

 

Юнацький вік – це час соціалізації та освоєння нових соціальних ролей, що супроводжуються проблемами рольового вибору. Погана адаптивність і непослідовність поведінки пояснюються внутрішніми конфліктами і стресами, пов’язаними з необхідністю розірвати сформовані в дитинстві емоційні зв’язки, щоб сформувати систему нових дорослих емоційних взаємин за межами сім’ї.

Психологія спілкування в підлітковому і юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відособлення (приватизації) та афіліації, тобто потреби в належності, включеності в якусь групу або спільноту.

І. Кон наголошує, що рання юність – не лише вік самоаналізу, а й найбільш «колективний» вік. Надзвичайно важливою для юнака є потреба не просто входити до складу групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою потрібність, мати в групі певний авторитет [7]. Низький статус у групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності [6;11]. При цьому логічним є виникнення мотивації схвалення, тобто подання себе іншим таким, що повністю відповідає очікуванням групи, усталеним нормам. Тому молоді люди іноді видають себе не за таких, якими вони є насправді.

Становлення світогляду включає в себе соціальну орієнтацію особистості, тобто усвідомлення себе елементом соціальної спільноти, вибір бажаного соціального становища і способів його досягнення. В юнацькому віці свідомим, цілеспрямованим процесом стає засвоєння етичних знань, що полягає у формуванні стійких особистісно значущих принципів поведінки відповідно до моральних переконань особистості. Моральна оцінка навколишньої дійсності та самооцінка юнака стають обдуманими, різнобічними, аргументованими [2; 8]. У зв’язку з цим з’являється можливість побудови власної поведінки з урахуванням соціальних експектацій. Молода людина починає підганяти свою поведінку під прийняті суспільством норми, засвоюючи разом із тим наявні обмеження і правила та суспільну систему цінностей.

Посилене бажання бути прийнятим оточенням, викликати схвалення, що служить формуванню позитивної Я-концепції, досить часто стає причиною спотворення інформації для зображення себе в якомога позитивнішому світлі. При цьому важливим аспектом є розгляд сфери спілкування, де виникає необхідність побудови сприятливого образу себе.

С. Волтерс переконаний, що явище спотворення інформації потрібно розглядати в контексті стосунків, у яких перебувають учасники комунікації. Стосунки з людьми, з якими суб’єкт зіштовхується в повсякденному житті, дослідник поділяє на чотири основні категорії: близькі, особисті, соціальні, публічні [9, c. 41].

Склад таких груп є непостійним, однак кожна з них має певне значення для суб’єкта. Близька група налічує невелику кількість людей. Це люди, які беруть безпосередню участь у житті суб’єкта (батьки, діти, члени подружжя, романтичні партнери, рідня, духовні наставники). Вони найбільш утаємничені в проблеми й прагнення індивіда, мають із ним тісний емоційний зв’язок. Саме тому вияв обману між близькими людьми, до яких є повна довіра, є найбільш травматичним для суб’єкта. Розкриття нещирості близької людини призводить до глибокого розчарування, однак, як правило, її вибачають [9, с. 41–42]. Тобто, у близькій групі спотворення інформації спричиняє психологічні збитки, проте зазвичай не призводить до розриву стосунків.

Б. Де Пауло з колегами зазначають, що неправда, яка постає в комунікації з близькими, включає орієнтовану на інших і використовується як вияв турботи про партнера та небажання скривдити його почуття. Це може бути й егоїстичне спотворення інформації, але, за словами дослідників, його частка менша [12; 13]. Такий погляд підкреслює конструктивні функції неправди, коли спотворення інформації застосовують для підтримання позитивного емоційного фону стосунків, підбадьорення партнера, захисту його почуттів.

До особистого кола входять близькі друзі, кілька осіб, із якими суб’єкт регулярно проводить час у неформальному спілкуванні. При спотворенні інформації серед учасників такої групи все залежить від характеру неправди. Маленьку неправду-вигадку (наприклад, неймовірні історії, які розповідають для піднесення настрою) можна розглядати як частину групової поведінки. Якщо ж відбувається зрада довіри, тим більше для досягнення егоїстичної мети, це може сприяти розриву стосунків, на відміну від аналогічного випадку в близькій групі [9, с. 43]. Як бачимо, реакція особи, що піддається впливу спотворення інформації, у особистому колі спілкування є більш прагматичною. Психологічні збитки від розкриття неправди можуть бути меншими, ніж у близькій групі, однак призводити до припинення стосунків.

До соціальної групи входять люди, спілкування з якими має тимчасовий характер. Зазвичай такі стосунки не мають для індивіда особливої цінності, крім рідкісних винятків. Утрати суб’єкта, що вдається до спотворення інформації, у разі викриття є мінімальними (зазвичай це просто припинення спілкування та потреба пошуку нового партнера по комунікації), тому в такій групі немає жодних гарантій того, що її члени будуть чесні й відверті один з одним [9, с. 44–45]. Можна припустити, що лише засвоєні норми моралі і особиста система цінностей кожного окремого суб’єкта спілкування в цій групі слугують чинниками, що регулюють міру схильності і готовності спотворювати інформацію.

До публічної групи входить решта світу – політики, світові лідери, відомі особи, актори, журналісти, люди, що займають високі чини. Спотворення інформації на цьому рівні спрямоване на захист публічного іміджу конкретної особи і її здатності контролювати великі маси людей. Таким чином, мета дезінформації є суто егоїстичною. Зазвичай члени публічної групи є тими людьми, з якими особистого контакту об’єкта впливу може ніколи й не відбутися, тому в людей, на яких спрямовано дезінформацію, рідко виникають сильні негативні емоції з приводу того, що їхню довіру було знехтувано [9, с. 46–47].

Посилаючись на В. Джеймса в його погляді, що людина має стільки ж різних соціальних Я, скільки є груп, до складу яких уходять значущі особи, І. Гофман говорить про «розділ аудиторії» – коли кожній із груп індивід показує різні сторони власної особистості. За допомогою такого розділу індивід домагається того, що за різних виконань у різній обстановці перед ним щоразу постає інакша аудиторія [4, с. 83; 10].

Ураховуючи специфіку спілкування особи юнацького віку, на наш погляд, доречно виділити комунікативні сфери, де найчастіше виникає потреба в спотворенні інформації для здобуття соціального схвалення. Соціальна ситуація розвитку особистості юнака сприяє виокремленню таких сфер спілкування: батьки та інші дорослі члени сім’ї (попри процеси емансипації від впливу дорослих у юнацькому віці все ще зберігається певна залежність від батьків та інших дорослих, а отже, і їхня знащущість для юнака); брати/сестри та інші недорослі члени сім’ї (проживання на спільній території призводить до вимушеного спілкування молодих людей із сиблінгами); друзі (юнацький вік характеризується напруженим пошуком дружби як вибіркової, глибокої емоційної прив’язаності); романтичні партнери (міжстатеві стосунки молодих людей, що ґрунтуються на взаємних симпатіях, у юнацькому віці мають особливе значення для розвитку особистості, правлячи за джерело духовного збагачення); колеги (спілкування з однолітками у формі співпраці дає змогу засвоїти ті соціальні ролі, що сприяють професійному становленню та вправлянню у виробничій взаємодії); широке соціальне оточення (спілкування в цій сфері дає молодій людині змогу відчути себе ланкою суспільства, сприяє засвоєнню соціальних цінностей та усталених норм поведінки).

Узагальнені дані про схильність осіб юнацького віку до спотворення інформації можна схематично зобразити у вигляді такої моделі (рис. 1.1).

Узагальнені дані про схильність осіб юнацького віку до спотворення інформації можна схематично зобразити у вигляді такої моделі

 

Рис. 1.1. Концептуальна модель схильності осіб юнацького віку до спотворення інформації для здобуття соціального схвалення

 

Ця концептуальна модель ілюструє соціальну ситуацію розвитку особистості юнацького віку, що є сприятливим ґрунтом для виникнення мотивації схвалення і, як наслідок, схильності викривляти наявну дійсність для досягнення потрібного ставлення.

Потреба молодих людей в афіліації та належності, уходженні до певної групи; суперечності, пов’язані з процесом становлення Я-концепції; потреба в самоставленні та самоповазі; необхідність створення соціального образу Я, загострене почуття самотності та інші труднощі вікового періоду стимулюють виникнення мотивації схвалення. За обмеженості ресурсів, невпевненості, сумнівів щодо власної відповідності мотивація схвалення провокує представників юнацтва до спотворення інформації. При цьому використання неправди, обману може виконувати як конструктивні, так і деструктивні функції. До конструктивних функцій належать: збереження наявних комунікативних структур в умовах розбіжних або несумісних інтересів; збереження таємниці; стабілізація суспільних відносин; підбадьорення партнера по комунікації; підтримання позитивного емоційного фону стосунків. Деструктивними функціями спотворення інформації виявляються: тотальний і зростаючий підрив довіри у взаєминах між людьми і соціальними групами; розрив стосунків; матеріальні та психологічні збитки [1; 3; 5; 12].

Серед основних чинників спотворення інформації, що їх найчастіше виділяють дослідники під час вивчення цього комунікативного феномена, є такі: моральна оцінка; наявність свідомого наміру викривити дійсність; суспільно-нормативна підтримка використання неправди; вплив спотворення інформації на стосунки, у яких вона виникає; орієнтація (егоїстична або альтруїстична); причини виникнення явища (матеріальні або психологічні) та ін.

Критичний аналіз наукових публікацій, присвячених досліджуваному явищу, дав змогу встановити, що явище спотворення інформації є комунікативним, соціальним та особистісним феноменом. Брак конкретних ознак, за якими можна оцінити неправдивий учинок як негативний або позитивний, та різні соціально-психологічні оцінки висловлення неправди як учинку суттєво ускладнюють процес осмислення значення цього феномена та його тлумачення.

Установлено, що спотворення інформації в процесі спілкування може поставати як засіб здобуття соціального схвалення і повинно розглядатися в контексті конкретної комунікативної ситуації.

Тенденція до демонстрації відповідності власної поведінки до соціальних експектацій провокується загостренням у юнацькому віці бажання заслужити на схвалення значущих інших та потреби створення образу соціального Я.

Отже, аналіз виникнення спотворення інформації в комунікації як засобу здобуття соціального схвалення та його впливу на міжособову взаємодію потребує врахування особистісних характеристик суб’єктів спілкування, конкретної ситуації та системи їхніх стосунків.

Література

  1. БердяевН.А. Парадокс лжи / Н.А. Бердяев // Человек. – 1999. – №  – С. 102–108.
  2. Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К.: Радянська школа, 1976. – 272 с.
  3. Волостюк Т.П. Феномен лжи в социальном взаимодействии / Т.П. Волостюк // Научный вестник МГТУ ГА. – 2009. – № 142 (История, философия, социология). – С.173–175.
  4. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / И. Гофман. – М.: Канон-Пресс, 2000. – 368 с.
  5. Дубровский Д.И. Обман: философско-психологический анализ / Д.И. Дубровский. – М.: Канон-плюс, 2010. – 336 с.
  6. Зимбардо Ф. Социальное влияние / Ф. Зимбардо, М. Ляйппе – СПб., 2001 – 448 с.
  7. Кон И.С. Дружба / И.С. Кон. – [4-е изд., доп.]. – СПб.: Питер, 2005. – 330 с.
  8. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: учеб. [для студ. ВУЗов] / В.С. Мухина. – [4-е изд., стереотип]. – М.: Издательский центр «Академия», 1999. – 456 с.
  9. Уолтерс С.Б. Правда про ложь / С.Б. Уолтерс; [пер. с англ. Т. Новиковой]. – М.: Эксмо, 2010. – 272 с.
  10. Фрейджер Р. Уильям Джеймс и психология сознания / Р. Фрейджер, Дж. Фейдимен. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. – 128 с.
  11. Хекхаузен Х. Психология мотивации достижения / Х. Хекхаузен. – СПб.: Речь, 2001. – 238 с.
  12. De Paulo B. Behind the door of deceit. – St. Martin’s Press, 2009. – 134 p.
  13. De Paulo B. Telling Lies / B. De Paulo, R. Rosenthal // Journal of Personality and Social Psychology. – 1979. – Vol. 37, No. 10, p. 1713–1722.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *